воркування

Приклад 1:
Невольнича муза ~20 ÓÐÈÂÊÈ ~ я не знаю імені цього краю як ще не відаю імені щойно збіглої сльози ~ як міг прилинути здпоза високих стін зів’ялий листок щоб отут вмерти і метелик насінини аби ніколи не прорости і як ми люди важкі долею і безкрилі дісталися сюди адже неймовірно ~ життя жовтого листочка що потрапив до тюремного дворика триваліше у людському серці аніж його побратимів на камені міста ~ поряд зі стіною плачу нерушимою стіною стіною смерті та іншими є ще одна цілком реальна це та до якої усім єством я припав намарно сподіваючись вчути твоє дихання Світогляд Святовита 21~~ Господи як ненавиджу цю загиджену мухами жарівку за сіткою хоч би раз поринути у провалля темряви у порожній як небуття сон без віконець у світ всього раз бачив як гори виповнялися то синню то зеленню ніби хтось переливав у них рідини ~ хіба не з твоєї ласки Боже головний гріх зухвальство стало найбільшою чеснотою для поета ~ дай мені змогу найдорожча бути почутим як чую голос дітвори з вулиці ячання трамваю на розі воркування горлички скрегіт ключів аби сказати це не тільки моя вітчизна вона також кожного з вас ~ слова вітчизна і матір такі близькі що між ними хіба може вміститися сльоза І. Калинець. Невольнича муза ~22 ~ та зима була напрочуд сонячна і мавши годину вільного неба над головою я вираховував урок у школі яка за декілька кварталів школярко забудься на мить глянь на це радісне батькове небо ~ яка ти прекрасна у прощальнім вікні чомусь пригадується як наша доня називала ікони віконами ~ сім днів творіння за цими мурами сім днів мертвоти отут на тиждень зі мною без паперу без олівця без всякого сподівання на окрилену думку ~ надибуючи ледь видимі помітки не сумніваюся чия рука їх залишила ожививши двохтисячний підтекст катулла це тільки ти усе старіється під сонцем окрім поезії навіть сам вислів про старіння ~ подайте замурованому в келії останню милостиню одну скупу мелодію один маленький Світогляд Святовита 23~хорал баха всього через вулицю світяться вітражі органного залу ростуть гучні склепіння крихту музики винесіть ~ два тижні не підозріваючи я замешкував разом із вбивцею частував його помаранчами колядували на Різдво два тижні посміхався до нього нині вже певно нема його серед живих простіть мені мамо і тату зґвалтованої у львівських ярах я також батько дівчинки ~ ця тиша не для нас для цвіркунів і вартових ~ я не можу сказати цей вірш для шуфляди хай вилежиться до слушного моменту і не тільки тому що вірш не пишеться і стола нема зі шуфлядою але й надія на слушний час надто мізерна ~ маю жаль до цієї чужої землі вона також родить квіти за якими я плачу І. Калинець.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”