воркотання

1. Дію за значенням дієслова “воркотати” — м’яке, ритмічне, неголосне звучання, що нагадує низьке гурчання, яке видають голуби або інші птахи, а також подібні звуки, що їх утворює людина (наприклад, від задоволення).

2. Мовлення, висловлювання, вимовлені тихим, незрозумілим, буркотливим тоном, часто з відтінком незадоволення, дражливістю або скаргою.

Приклади вживання

Приклад 1:
), а в часi любосного воркотання мимобiжно згадавши “Не захист мрiй — блаженний дiм…,” тут‑таки запускатися в пiвгодинний коментар про життя i творчiсть автора — це, знаєш, був у тридцятi такий поет на Захiднiй Українi, — i отак, хай йому грець, все життя! — професiйна українiзаторка, наче ще по одному органу їм усiм нарощуєш, коли‑небудь наша незалежна, чи радше ще‑не‑вмерла, якщо до того часу не вмре, мала б запровадити якусь спецвiдзнаку — за кiлькiсть українiзованих койкомiсць, ти б їм загаратала список тобою навернених!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 2:
— а воно, стерво, скерувалося просто до їхнього гурта — вигнувши спину, плигицьнуло їй на колiна, теплим тягарем зiбгалося в пеленi й занишкло, посiпуючи насторченим вухом, перемкнувшись на утробне воркотання: знайшло, кого шукало. Посмiялись тодi, та й вже, — з несвiдомим острахом, мов на те, щоб загодити, вона обережно погладила звiрюку, — котище розплющив на неї жорстко заскленi золотi очиська з чорними прорiзами зiниць, як у навспак поставлених свiчок, охнула подумки: свят‑свят‑свят!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Частина мови: іменник (однина) |