Словник Української Мови
Буква
1. Прислівник до “веселенький”; у спосіб, що викликає веселість, зміцнює настрій, але часто з відтінком іронії, сарказму або вказує на незручність, неприємність ситуації.
2. У значенні присудкового слова (предикатива): про стан, коли весело, радісно, або ж, навпаки, коли ситуація є неприємною, скрутною (іронічно).
Приклад 1:
— Там мені буде веселенько, де ти будеш зо мною, моє серденько, — сказала Мелашка. Балашиха вийшла й покликала Лавріна й Мелашку полуднувать.
— Нечуй-Левицький Іван, “Кайдашева сім′я”
Приклад 2:
Наум, тiльки сам живий та теплий, ще здужав пiдвести її до святого причастя… Маруся прийняла тайни Христовi, як ангол божий; потiм лягла, перехрестилась, пiдвела очицi угору i веселенько проговорила: — Коли менi… така радiсть тут… пiсля святого причастя… що ж то буде у царствi небеснiм? Прийми i мене, господи, у царство твоє святе!
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
От вона їм i каже вп’ять, та так веселенько й усе усмiхаючись: — Спасибi вам, мої рiднесенькi, що ви мене любили!.. i кохали мене… Простiть мене, може, коли вас не послухала… або сердила… Менi бог грiхи простив… простiть i ви!..
— Самчук Улас, “Марія”