1. Властивість за значенням прикметника “усічений“; стан, коли щось укорочене, обрізане або позбавлене частини.
2. (У лінгвістиці) Явище втрати кінцевої частини слова або його основи, що спостерігається при словотворенні або в певних граматичних формах (наприклад, утворення “брат” від “братер” або “міст” від “мостити”).
3. (У геометрії) Властивість геометричної фігури (зокрема, конуса або піраміди), верхівка якої відсічена площиною, паралельною основі.