Значення
-
Розряд, різновид, форма чогось, що має певні характерні ознаки; зразок, модель.
-
Людина, що володіє характерними рисами, властивостями; особистість певного характеру, складу (часто із відтінком нехтування).
-
У біології: одна з вищих категорій у систематиці тварин і рослин, що об’єднує близькі класи.
-
У поліграфії: друкарська літера або інший знак, виготовлений із металу, дерева тощо для ручного набору.
-
У техніці: конструкція, модель машини, механізму, виробу, що визначає їх основні характеристики.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. типи, р. типа, д. типові, з. типа, о. типом, м. типі, к. типе
Походження слова (Етимологія)
Слово «тип» походить через німецьке посередництво (нім. Typ) і французьку мову (фр. type) від пізньолатинського typus, що означало «образ, зображення». Латинське слово, своєю чергою, походить від давньогрецького týpos (τύπος) — «удар, відбиток», утвореного від дієслова týptō (τύπτω) — «б’ю». Це дієслово споріднене з давньоіндійським tupáti — «штовхає», латиським staņģis — «слід кінського копита» та праслов’янським *topati — «тупати, топати». Таким чином, первісне значення — «відбиток удару», а згодом — «зразок, прототип».