Значення
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. цури, р. цур, д. цурам, з. цури, о. цурами, м. цурах, к. цури
Походження слова (Етимологія)
Вигук, який використовують як закляття або для відсторонення від чогось, часто у формі «цур!» або «цур-цура!». Етимологія не зовсім ясна. Його пов’язують зі словом «цурка» (палиця для відганяння злих сил), або вбачають у ньому звернення до духа-охоронця дому, можливо, до пращура. Існують також гіпотези про зв’язок зі словом «чорт» або запозичення з інших мов, але вони менш переконливі.