Значення
-
(іст.) У Київській Русі та Великому князівстві Литовському — супутник, помічник або член дружини князя або знатного боярина, який супроводжував його в походах, подорожах або виконував доручення; також — молодший член дружини, що готувався до лицарської служби.
-
(заст.) Той, хто перебуває з кимось у товариських стосунках, супутник, компаньйон; побратим, соратник.
-
(заст., діал.) Учень майстра (ремісника), підмайстер; той, хто працює разом з кимось, часто навчаючись.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. товаришник, р. товаришник, д. товаришник, з. товаришник, о. товаришник, м. товаришник, к. товаришник