1. У фізіології та нейронауці — принцип організації слухової кори головного мозку, за якого нейрони, що сприймають звуки певної частоти (висоти тону), розташовані впорядковано, утворюючи просторову «частотну карту».
2. У музикознавстві — теорія або метод аналізу музичних творів, що ґрунтується на вивченні просторового розташування висотних тонів та їх зв’язків у тональній системі.