1. (у фізіології та нейронауці) Пов’язаний з просторовим розташуванням звукових частот у слуховій системі, зокрема в органах слуху (кортієв орган) та слухових центрах мозку, де нейрони розміщені в порядку, що відповідає певній частоті звуку.
2. (у музикознавстві) Стосовний до тонотопії — принципу організації музичного матеріалу або сприйняття, заснованого на висотному (тоновому) розташуванні звуків.