1. У музиці: головний, основний тон (перший ступінь) ладу, що є центром тяжіння інших звуків і на якому будується тонічний акорд; також — лад, заснований на тяжінні звуків до головного тону.
2. У поетиці та віршуванні: система віршового ритму, заснована на чергуванні наголошених і ненаголошених складів у строфі; силабо-тонічна система версифікації.
3. У фізіології та медицині: нормальний, сталий стан живого органу або тканини, що характеризується певним ступенем напруженості (наприклад, м’язовий тонус); стан пружного напруження.