Тлумачення із “Словника української мови”* Т І ТЧИН , а, е. Прикм. до т і тка ; належний тітці . Не доїхавши до тітчиної хати , Гриць спинив воли ( Вовчок , І, 1955, 38); Веселий , ніби дитячий сміх розтулив тітчині вуста й розлягся по хаті разом з дядьковим сміхом ( Коцюб ., І, 1955, 464); На цьому проклятому зіллі й коза – уся тітчина худоба – не пасеться ( Стельмах , І, 1962, 138).
тітчин
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: прикментик () |