1. В античній філософії та релігії — високе мистецтво або магічна практика, спрямована на викликання присутності божества або демонстрацію божественної сили, а також на досягнення єднання з божеством через ритуальні дії.
2. У ширшому релігійно-містичному контексті — вчення або практика, що проголошує можливість активного втручання людини у божественну сферу та співпраці з божественними силами для перетворення себе та світу.
3. У культурології та історії релігій — комплекс ритуально-магічних дій, заснованих на віровченні, метою яких є безпосередній контакт із божеством для отримання відкровення, благодаті або здійснення надприродних змін.