Позначка: іменник

1. Людина, яка вживає архаїзми або наслідує старовинний стиль у мові, літературі, мистецтві чи поведінці.

2. Прихильник або представник архаїзму в мистецтві, що прагне відтворити стародавні, примітивні форми.

3. Дослідник, знавець або колекціонер старовинних речей, пам’яток старовини.

1. Розділ мовознавства, що вивчає архаїзми — застарілі слова, словосполучення, граматичні форми та синтаксичні конструкції, а також закономірності їх виходу з активного вжитку.

2. Сукупність архаїзмів, характерних для певної мови, мовного стилю, твору певного автора або історичного періоду.

Міждисциплінарна наука, що досліджує астрономічні знання та спостереження стародавніх народів, аналізуючи археологічні пам’ятки (мегалітичні споруди, орієнтацію храмів, наскельні зображення тощо) для відтворення їхніх уявлень про Всесвіт, календарних систем і ритуальних практик, пов’язаних із небесними тілами.

1. (геол.) Найдавніший еон в геологічній історії Землі, що тривав від утворення планети (близько 4,6 млрд років тому) до початку протерозою (приблизно 2,5 млрд років тому); інша назва — архей.

2. (геол.) Відповідний цьому еону комплекс гірських порід, що утворилися в найдавнішу геологічну епоху.

1. (в біології) найдавніший, примітивний тип організації клітини, що не має чітко оформленого ядра (нуклеоїд); прокариотична клітина.

2. (в історії та археології) умовна назва найдавнішого періоду в історії людської культури, що передує палеоліту та відноситься до епохи первісних предків людини (гомінід).

1. Напрямок палеомагнетизму, що вивчає залишкову намагніченість археологічних об’єктів (кераміки, печей, кованих виробів тощо) для датування та реконструкції технологій їх виготовлення.

2. Властивість археологічних артефактів зберігати залишкову намагніченість, що виникла під час їхнього нагрівання в минулому (наприклад, при випалі або ковці).

1. Назва викопного птахоподібного динозавра (Archaeornis), що жив у юрському періоді; вважається однією з найдавніших відомих птахоподібних рептилій, близькою до археоптерикса.

2. У широкому вжитку — застаріла або рідковживана назва для археоптерикса, викопної тварини, що поєднує ознаки плазунів і птахів, яку часто називають першим або найпримітивнішим птахом.

1. У ботаніці: зародкова спора, що утворюється в архегоніях (органах статевого розмноження) деяких вищих рослин (мохів, папоротей) і дає початок гаметофіту.

2. У мікології: спора, що виникає безпосередньо в результаті редукційного поділу клітини (мейозу) у грибів.

1. Спеціалізована бібліотека або архів, що зберігає колекцію стародавніх рукописів, давніх книг, документів та інших матеріалів, що мають археологічну, історичну чи культурну цінність.

2. Утворене від грецьких слів «архео» (давній) та «тека» (сховище) найменування для установ, музеїв або відділів бібліотек, що фокусуються на збиранні та вивченні античних текстів і пам’яток писемності.

Археофіт — вид рослин, який був інтродукований (завезений) на певну територію людиною або розповсюдився завдяки її господарській діяльності в давні часи (зазвичай до 1500 року, тобто до початку Великих географічних відкриттів), і який згодом натуралізувався.

Археофіт — рослина-чужорідний вид (адвентивна рослина), що відноситься до найдавнішої історичної хвилі занесення на нову територію, часто пов’язаної з початком землеробства, розвитком торгівлі та міграціями народів.