Значення
-
Сингулятив — граматична категорія іменника, що позначає один окремий предмет або особу, виділену з множини однорідних предметів або осіб, які зазвичай позначаються збірним (колективним) іменником.
-
Сингулятив — слово (переважно іменник), утворене від збірного (колективного) іменника для позначення одного окремого екземпляра, наприклад: бісер — бісерина, горох — горошина, листя — листок.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. сингулятив, р. сингулятиву, д. сингулятивові, з. сингулятив, о. сингулятивом, м. сингулятиві, к. сингулятиве