сингармонізм

Значення

1. Фонологічна властивість деяких мов, зокрема тюркських, фінно-угорських та монгольських, за якої всі голосні звуки в межах одного слова (а іноді й морфеми) належать до одного класу (ряду) за ознакою піднесення язика, лабіалізації або інших артикуляційних характеристик, що забезпечує їхню фонетичну однорідність.

2. У ширшому лінгвістичному вжитку — принцип асиміляції (уподібнення) голосних звуків у слові за певними фонетичними ознаками, що веде до гармонії звукового складу.

Правопис та відмінювання