1. (у літературознавстві) Система віршування, заснована на однаковій кількості складів у кожному віршованому рядку, з постійним наголосом на передостанньому складі (в українській поезії — переважно в XVI–XVIII ст.).
2. (у лінгвістиці) Принцип організації мовлення, при якому основним елементом виступає склад (силаба), а не окремий звук; складова структура мови або писемності.