1. (архіт., мист.) Пізня фаза модернізму в архітектурі та дизайні середини XX століття, що характеризується радикалізацією його ідей, прагненням до технологічності, використанням новітніх матеріалів (залізобетон, скло, сталь) і часто — монументальними, скульптурними формами; іноді розглядається як перехідний етап від модернізму до постмодернізму.
2. (мист., літ.) У ширшому сенсі — радикальна, пізня або крайова форма будь-якого модерністського напряму в мистецтві чи літературі, що доводить його основні принципи до логічної межі, часто з використанням експериментальних, авангардних прийомів.