1. У музикознавстві — складний обертон, що виникає внаслідок нелінійних коливань звукової хвилі та має частоту, вищу за основну, але не є цілим кратним їй (на відміну від гармоніки).
2. У фізиці та теорії коливань — складова спектра періодичного сигналу, частота якої перевищує основну частоту, але не є її цілим кратним; зазвичай виникає в нелінійних системах.