Стан, при якому організм або окрема система ще здатні підтримувати відносну функціональну рівновагу (компенсувати порушення) за рахунок значних напружень своїх резервів або механізмів адаптації, однак вже зі зниженням загальної стійкості та здатності протистояти додатковим навантаженням.
У медицині та біології — фаза перебігу хронічного захворювання або патологічного стану, що характеризується посиленням функції збережених елементів ушкодженого органу або інших систем організму для відновлення порушеної функції, але з вичерпанням резервів та появою обмежень у пристосуванні.