стражник

1. Військовий або поліцейський чин нижчого рангу, який виконує обов’язки з охорони, варти або конвоювання; вартовий, караульний.

2. У деяких країнах — назва поліцейського чиновника в певний історичний період (наприклад, у Російській імперії до 1917 року).

3. (переносне значення) Той, хто пильно стежить, охороняє когось або щось, ревний захисник.

Приклади вживання

Error: no such table: sentences

Частина мови: іменник (однина) |