1. Розділ фонетики, що вивчає акустичні та артикуляційні властивості звуків мови, особливо їхній тембр, висоту, силу та тривалість.
2. У музикознавстві — сукупність композиторських прийомів і засобів, спрямованих на використання темброво-шумових можливостей музичних інструментів та голосу для створення оригінальних звукових ефектів.