Значення
-
Властивість того, що має кінець, межу; протилежність безкінечності, нескінченності.
-
У математиці: властивість множини, яка містить обмежену кількість елементів; стан або властивість об’єкта, що має певні межі а� завершення.
-
Філософська категорія, що характеризує обмеженість у просторі, часі, кількості або існуванні; ознака буття, що має початок і кінець.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. скінченність, р. скінченності, д. скінченності, з. скінченність, о. скінченністю, м. скінченності, к. скінченносте