1. Властивість, що характеризується відірваністю від життя, практики, формалізмом і безплідним мудруванням на основі відірваних від досвіду абстрактних уявлень; надмірна теоретичність, догматизм.
2. (Істор. філос.) Методологічна основа середньовічної схоластики як філософської школи, що поєднувала теологічні догми з раціоналістичними методами логічного аналізу, часто зосереджуючись на формальній стороні питання.