Значення
-
Той, хто скаче, хто вправно їздить верхи; вершник.
-
Кінь, придатний для швидкої їзди, верхова або військова коняка; бойовий кінь.
-
Рід комах ряду твердокрилих (жуків), що мають здатність швидко бігати і стрибати.
-
Рід риб родини скакунових, що здатні вистрибувати з води та пересуватися по суші.
-
Розм. Про людину, яка часто змінює місце роботи, проживання або свої погляди.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. скакун, р. скакуна, д. скакунові, з. скакуна, о. скакуном, м. скакуні, к. скакун
Походження слова (Етимологія)
Слово «скакун» походить від дієслова «скакати», яке в праслов’янській мові мало форму *skakati. Це дієслово, своєю чергою, пов’язане з праіндоєвропейським коренем *skek-, що означає «стрибати, рухатися стрибками». Таким чином, «скакун» — це той, хто скаче, стрибає. Це слово використовується для позначення коня, який відзначається швидким бігом, або для людини, яка швидко рухається стрибками.