щуролов

тябричила на Захiд з дому найвиборнiшi книжки й слайди, тицькала людям пiд носа, удаючи довкруг себе димову завiсу якогось примарного контексту, з яких лиш трибун не вимахувала руками — приголомшений директор Кеннан Iнстiт’ют запевняв мене пiсля того в подячному листi, що “if the fate of Ukrainian literature is in the hands of people like yourself, one need not fear for its future” — не пiдозрюючи, звiсно, що в моїх hands хiба поручень в автобусi, та й то коли не одтиснуть, — нiчо’, братiку, не журись, прорвьомся, я витягну, виволiчу тебе на собi, моєї потуги стати на все: пiв‑України з мiсця зiрвати, пiв‑Америки поманити за собою на Україну (i справдi ж була проходила по їхньому континенту, як гаммельнський щуролов iз денцiвочкою: студенти ледь не цiлим класом подавали заяви в Корпус Миру — forаUkraine, колеги з американських унiверситетiв починали студi‑ювати українську мову, запускалися в рух маховики дерзновенних проектiв — спiльнi видання, симпозiуми, перекладнi антологiї, йолки‑палки, скiльком людям го‑лову заморочила! ), — на всi її “говорила‑балакала” (давала — плакала…) вiн тiльки скупо всмiхався: ну‑ну, “Подивимось”, те його “Подивимось” з часом почало їй звучати як пароль безнадiї, попервах вона списувала таке маловiрство на рахунок провiнцiйної закомплексова‑ностi: куди, мовляв, нам, зi свинячим рилом, — “Нi, ти все‑таки менi поясни, як так можна було — пропасти, щоб нi звука, нi знаку?” — Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”