щовба

Його, як бухарські дині, горби золотіли з щовба над водою. Верблюд не спускав з Наливайка своїх піщаних очей, і коні, а надто такі, як Куріпочка, були йому по коліна… Запорожці і наливайківці обнімались… Хто би міг подумати, що вони, ці помережані шрамами і рубцями, биті й не биті, підсмалені вогнищами та просвічені зорями хлопці та чоловіки, могли так ніжно чоломкатись?.. — Куліш Микола, “Мина Мазайло”