щокрок

вiдповiдати “Fine”, — це ще одне з арифметичних правил, хоч яке там у лиха “файн”, де воно є, те “файн”, i хто його бачив, — на одному з факультетських прийнять статечна й урiвноважена товстушка Крiс, адмiнiстративний генiй, мама восьмилiтнiй дiвчинцi й мужевi — вiчному студенту (тижнями живляться картоплею, благо в “Джайнт Iгл” якраз на неї знижка, дев’яносто дев’ять центiв за чотирифунтовий пакет), по третьому (одноразовому) кубковi дармового вина, розшарiвшись i закуривши, зiзналася — понесло жiнку, — що має рак грудей, от уже п’ятий рiк ходить на опромiнювання, а їй же щойно сорок перший, а Елен, завжди прудкiй i звиннiй, електрично накрученiй збудженим смiхом, у шортах, у вiдкритiй лiтнiй сукенцi зi сповзаючою з плеча бретелькою, в чорнiй вузькiй спiдницi з розпiркою до клуба, у щокрок пiдстрибуючiй пушистiй хмарi розiскре‑ного темно‑золотого волосся, — так тiй невдовзi полтинник, розлученiй i бездiтнiй, спазматично вчепленiй у безрозмiрну (fits all ages!) позицiю sexy lady, з якої потiк часу невблаганно її вимиває, виштовхує в спину, хоч як вона глушить себе роботою, аби цього не помi‑чати, — розмахуючи вiчною цигаркою, як панотець кадилом, життєрадiсно верещить, що обожнює, просто обожнює вiзити до гiнеколога — щоразу кiнчає в крiслi, i слухачi посмiюються, вiдлунням її запалу, здорово, молодець, вона класна, Елен, кльова чувiха, як сказав би той чоловiк, — може, тiльки тро‑ошечки задокладно оповiдає про себе: про те, як спiзнювалась на лекцiю, а авто не заводилась, i як мусила вискакувати на вулицю й голосувати, нi‑нi, навiть спiдницi не задирала, i який милий попався бiзнесмен за кермом, i що вона йому сказала, i як вони обмiнялись вiзитками, — весь цей шлак, який вечорами спускається в родинi, бо це там ми, дiвоньки, оповiдаємо, в любовно‑чуло зверненi до нас лиця, що трапилося за день, а чужим — чужим треба вмiти таке накручувати, аби їх не знудити, треба вмiти завинути весь той послiд, як цукерка, в сухозлотяний фантик гумористичної новелетки, пошарудiти ним знадливо — глядь, i проковтнули, i вважається, буцiм повеселила публiку, — тут Елен трошки пробуксовує, тут усе‑таки митцем, чи, як сказала б дiаспора, мисткинею, треба бути, але поза тим — поза тим тримається пречудово, бурхливо й темпераментно витанцьовуючи на вiдкритiй платформi поїзда, котрий мчить її по колiї до межової риси того дня, в якому нарештi — осяде, зсутулиться, погасне, нiби викрутять iз неї остаточно безужитковi лампочки, i, може, також зачастить до психоаналiтика, як шiстдесятилiтня Катi з сусiднього вiддiлу, котру рiк як покинув чоловiк, i тепер її жодним способом не випхати на пенсiю, а може, нищечком спиватиметься в себе в домi, займатиметься медитацiєю або заведе пса — самозрозумiло, породистого. — Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

Страх передавався у спадок — боятись належало всiх чужих (кожен, хто виявляв до тебе зацiкавлення, був насправдi пiдiсланий КГБ, аби вивiдати, про що у вас розмовляється вдома, а потiм знову прийдуть тi дядi й посадять татка в тюрму, — особливо пiдозрiлими були тi, хто заводив вільнодумні балачки: класі в дев’ятому на міській олiмпiадi з лiтератури познайомилася з окуляристим вiдмiнником iз математичної школи — вiн мав рiдкiсну для пiдлiтка шкiру — як щойно очищений персик, i, пiд ненормально товстими окулярами, видно було в профiль, — темнi й густi, мов шовк, дiвочi вiї, а смiючись, напружувався цiлим тiлом, як то буває з дуже нервовими, iнтелiгент‑ними хлопчиками, котрих не пускають у двiр гратися самих, а виводять на прогулянку на повiдочку санчат, замотавши вище носа вовняним кашне, — такi хлопчики завжди в тебе закохувалися, на те не було ради, а втiм, вони багато читали й любили обговорювати про‑читанi книжки, i вiдмiнник з математичної школи, невмiло‑старомодно, наче протезом, пiдтримуючи тебе на сковзанках пiд лiкоть — була зима, i вснiженi хiдни‑ки щокрок поблискували пiдступно вислизганою чорнотою, — мав необережнiсть згадати “украинского писателя Винниченко — не читала?” — тебе з мiсця вкинуло в жар: оце ж i є те, про що попереджали тато з ма‑мою! — Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

Я караю себе — мимоволі, щокрок — Оббиваючи ноги об свіже каміння. Не забудь мене вмерти: я нині піду. — Невідомий автор, “Do Er Vibrane”