Значення
-
Сполучник, що вживається для вираження мети, наміру або бажання, утворюючи підрядні речення мети.
-
Сполучник, що вживається для вираження умови, часто в поєднанні з часткою “б” (щоб і), утворюючи підрядні умовні речення або неозначені конструкції.
-
Сполучник, що вказує на уявну, бажану або можливу дію, часто для вираження непрямого наказу, прохання або побажання.
-
Частка, що вживається для надання вислову емоційного забарвлення (здивування, незадоволення тощо), часто в риторичних питаннях або окличних реченнях.