Словник Української Мови
Буква
1. Жорсткі, прямі, рідко розташовані волоски на тілі деяких тварин, зокрема свиней, дикобразів, їжатців.
2. Сукупність таких волосків, зібраних і виготовлених для використання (наприклад, для виготовлення щіток).
3. Переносно: жорстке, коротке та рідке волосся на голові або обличчі людини, що стоїть або коротко підстрижена.
Судіть самі: Махнорилов і Чорномордих, доцент Рвачов, професор кафедри тваринництва Щетина, професори Рухлядєв і Сошественський, Стрезикозін і Сявавка, Авроров і Горизонтов, педінститут ім. Шалапутіна, Касярун, Свіхнушин і Маміофа, співавтори — інженер Чих і асистент Синенькая, Застенкер і Суєтнов, Дратвер і Вибрик, Хитрик і Гасик, Бабушка і Вітасик, Голомшток і Шляпентох, Ципльонков і Сокіл, Танатар і Мацепон, Распутніс і Синьобіс, Радіолло, Христодуло-Фініті, Осориб, завгосп І. Рейвах, сержант Прощай… Треба було бачити, як тішився , як смакував кожне прізвище — кінчилося тим, що він переписав собі з мого записника буквально все: згодиться! — Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”
Шуляю, шуляю дратвою i не попаду… Може, щетина загнулась. (Пробує на зубах.) — Іван Карпенко-Карий, “Ivan Beztalanna”
Ось біля кедра поприлипала щетина і шерсть до кори, — терлось щось, щось здоровенне, бо щетина обліпила кору на півтора метра від землі. Ось кігтисті лапи здряпували сиру землю на стежці. — Невідомий автор, “Tigrolovi”