щемно

— промельками, посмиками залишкових вiдрухiв щось часами нагадує про себе, — наприклад, учора, вийшовши на вулицю, гостро — блискавичним поздовжнiм розтином углиб рокiв — упiзнала запах осiннього листя, байдуже, як звуться цi дерева — платани, канадськi клени, — запах був той самий, що вдома, вогкий, щемно‑гiркавий дух ще живого (останнi днi — живого) зела: сонце в високих прорiджених кронах, початок навчального року, дорога до школи через наскрiзно визолочений свiтлом парк, i зграйка пiдлiткiв, бiлiючи вiтрильно розмаяними футболками, з не до речi квакливо артикульованим — англiйським! — смiхом протупотiла навперейми, мигнули, як за склом, змруженi проти сонця юнi вiї, пшенична воскова спiлiсть оголених ший i розколиханих ходою рук, мигнула думка: ще вас, зайчата, не било, — а може, хтозна, може, когось i обми‑не? — Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

— i, i — якось щемно‑сторожко, незахищено‑непевно: вiдчуття, що повториться iз втратою дiвоцтва (якого потрапить здихатися аж пiсля таткової смертi! ), i потiм, щоразу, — те саме вiдчуття на‑вiчної дочiрньої покори, остато‑чностi родового улягання, од чого мужики, не в’їхавши, до чого воно, ро‑зумiється, шалiють (“Ох як ти класно даєш! — Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”