Значення
-
Надмірне вихваляння самим собою своїх переваг, досягнень або якостей; схильність до самореклами та підвищення власної значущості в очах оточення.
-
У літературознавстві та фольклористиці — художній прийом, коли персонаж (наприклад, кобзар, лицар) у віршованій або пісенній формі прославляє сам себе, свої подвиги або майстерність, що часто є складовою частиною епічного стилю.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. самозвеличання, р. самозвеличання, д. самозвеличанню, з. самозвеличання, о. самозвеличанням, м. самозвеличанні, к. самозвеличання