самозасудження

Значення

1. Психологічний стан або процес, при якому особа внутрішньо звинувачує, судить або карає саму себе за реальні чи уявні провини, недоліки або помилки, що часто супроводжується почуттям глибокого розкаяння, сорому та зниженої самооцінки.

2. У релігійно-етичному контексті — добровільне прийняття на себе покаяння або внутрішньої кари за вчинки, що розцінюються як гріховні або аморальні, часто з метою духовного очищення.

Правопис та відмінювання