Стан психічної зосередженості на власних думках, переживаннях або внутрішньому світі, що супроводжується відчутним відривом від зовнішнього оточення та зменшенням уваги до навколишніх подій.
Властивість характеру, що проявляється як схильність до тривалого й інтенсивного роздуму, аналізу власних почуттів, ідей або рефлексії, часто без зовнішньої потреби.