1. (у фізиці, теорії систем) Властивість динамічної системи, за якої її параметри автоматично пристосовуються для досягнення стану з мінімальною енергією або оптимальної роботи; процес встановлення внутрішньої узгодженості без зовнішнього втручання.
2. (у математиці, інформатиці) Процес ітеративного уточнення розв’язку, моделі або алгоритму, при якому результати попереднього кроку використовуються для корегування наступних кроків, ведучи до внутрішньої збіжності та стабільності.
3. (у лінгвістиці, семіотиці) Внутрішня організація мовної системи або тексту, за якої її елементи взаємно обумовлюють один одного, створюючи цілісну, непротирічну структуру.