1. (у фізиці) Властивість квантової системи, зокрема поля, за якої її стан та еволюція визначаються взаємодією з самою собою, без зовнішніх джерел; самодійність.
2. (у математиці, теорії систем) Внутрішня узгодженість усіх елементів та параметрів системи, що забезпечує її цілісність і функціонування як єдиного механізму.
3. (у психології, соціології) Процес або результат досягнення внутрішньої гармонії, балансу між різними аспектами особистості, цілями або соціальними ролями.