Значення
-
Філософсько-політичний термін, що означає здатність народу, нації чи громади до самовизначення, самобутнього розвитку та встановлення власних форм політичного, соціального та культурного життя без зовнішнього впливу чи нав’язування.
-
У політичній практиці — принцип або фактичний стан, за якого певна спільнота (нація, регіон) самостійно встановлює власний державний устрій, конституційні основи та суверенний статус.
-
У переносному значенні — внутрішня свобода особистості, самостійність у виборі власних життєвих принципів, шляху розвитку та моральних орієнтирів.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. самоустановність, р. самоустановності, д. самоустановності, з. самоустановність, о. самоустановністю, м. самоустановності, к. самоустановносте