1. Філософсько-політичний термін, що означає здатність народу, нації чи громади до самовизначення, самобутнього розвитку та встановлення власних форм політичного, соціального та культурного життя без зовнішнього впливу чи нав’язування.
2. У політичній практиці — принцип або фактичний стан, за якого певна спільнота (нація, регіон) самостійно встановлює власний державний устрій, конституційні основи та суверенний статус.
3. У переносному значенні — внутрішня свобода особистості, самостійність у виборі власних життєвих принципів, шляху розвитку та моральних орієнтирів.