самоскріплення

[sɑmoskriplɛnnjɑ] Іменник

Буква:С

Значення

(у політиці, державному праві) Процес або акт добровільного об’єднання територій, громад або адміністративних одиниць у єдину державу чи автономне утворення на основі спільної волі та рішення.
(у техніці, будівництві) Властивість матеріалів (наприклад, деяких видів ґрунтів, бетонів) підвищувати свою міцність і щільність під дією власної ваги або тиску без зовнішніх впливів.
(переносно) Внутрішнє зосередження, мобілізація духовних чи фізичних сил для подолання труднощів або досягнення мети.

Граматичні форми:

н. самоскріплення, р. самоскріплення, д. самоскріпленню, з. самоскріплення, о. самоскріпленням, м. самоскріпленні, к. самоскріплення