самопокора

1. Свідома та добровільна відмова від власних інтересів, бажань або переконань заради іншої людини, ідеї або вищої мети; повне підпорядкування себе комусь або чомусь.

2. У релігійному контексті — аскетична практика повного покірного підпорядкування своєї волі Божій засобами молитви, смирення та відречення від мирських пристрастей.

3. Застаріле: стан покірності, смирення; дія за значенням «покорятися».

Приклади вживання

Error: no such table: sentences

Частина мови: іменник (однина) |