Значення
- (Лінгвістика) –
Письмові знаки давньогерманських та скандинавських народів, що використовувалися з II по XII століття, зазвичай вирізані на камені, дереві чи кістці.
- (Лінгвістика) –
Кожен окремий знак такого алфавіту (старшого футарка, молодшого футарка тощо), що часто мав, окрім звукового, також магічне чи символічне значення.
- (Література) –
У переносному значенні — таємничі, магічні знаки або символи, що несуть глибокий, прихований сенс.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. руна, р. руни, д. руні, з. руну, о. руною, м. руні, к. руно
Походження слова (Етимологія)
Слово «руни» (однина — «руна») позначає народні карельські та фінські епічні пісні. Воно походить з фінської мови, де «runo» означає «пісня, вірш». Фінське слово, у свою чергу, через посередництво давніх скандинавських мов сходить до готського «runa», що означало «таємниця; письмо, руни». Таким чином, сучасне значення «епічна пісня» розвинулося з давнішого поняття таємного письма. Це слово також зустрічається в інших слов’янських мовах: російською «руны», білоруською «руны», польською «runy» (у значенні «строфа пісні»), чеською «runa» (строфа, пісня).