руна

1. Стародавній символ або знак у системах писемності германських, скандинавських та деяких інших народів, що мав магічне або оберегове значення, а також використовувався для письма.

2. Окремий знак рунічного алфавіту (рунічного письма).

3. У сучасному езотеричному та неоязичницькому вжитку — символ, знак або об’єкт, що несе певне сакральне значення та використовується для ворожіння, медитації або ритуалів.

Приклади:

Приклад 1:
Тамтешні майстри виробляли із золота та заліза досконалі вироби, що принесли Колхіді славу країни «золотого руна». В Колхіді тісно переплелися місцеві та давньогрецькі традиції.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”

Приклад 2:
Повіє вітер по долині — Пішла дібровою руна, Руна гуляє, Божа мова. Встануть сердеги працювать, Корови підуть по діброві, Дівчата вийдуть воду брать, І сонце гляне — рай, та й годі!
— Невідомий автор, “117 Shevchenkohaidamaky Vyd 2011”

Приклад 3:
Той архієпископ зруйнував там ідола Пе- руна, що був подібний до Київського, і велів, прив’язавши, тягти до ріки a 208 b Жиленко І. В.Волхова. Інших же мужів приставив ідола тягнутого, палицями бити, на більшу наругу демону.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”