Словник Української Мови
Буква
1. (діал.) Молоде, ще зелене жито або інша зернова культура, що починає наливатися зерном.
2. (поет.) Зернове поле, нива, засіяна житом, пшеницею або іншими злаками.
3. (перен., поет.) Про щось, що нагадує колосся або золотистий колір стиглого поля (наприклад, про кучері, волосся).
Приклад 1:
Іди поглянь, чи в полі рунь зазеленіла. Мені навіщо тая рунь?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
А де ти? Ось я йду! Г о л о с А йди хутчiй! Оце ще нетерплячка! (Вiдгукується). Та йду вже, йду! (Подається йти). А вернешся? Не знаю. (Iде в прибережнi хащi). З гущавини лiсу вилiтає – гарний хлопець у червонiй одежi, з червонястим, буйно розвiяним, як вiтер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима. Вiн хоче обняти Мавку, вона ухиляється. Не руш мене! П е р е л е с н и к А то чому? Iди поглянь, чи в полi рунь зазеленiла. П е р е л е с н и к Менi навiщо тая рунь? А там же твоя Польова, що в житi. Вона для тебе досi вже вiнок зелено-ярий почала сплiтати. П е р е л е с н и к Я вже її забув. Забудь мене. П е р е л е с н и к Ну, не глузуй! Ходи, полетимо! Я понесу тебе в зеленi гори, ти ж так хотiла бачити смереки. Тепер не хочу. П е р е л е с н и к Так?
— Українка Леся, “Лісова пісня”