руда

Приклад 1:
Після зупинки на Санта Маркуоля місць у вапоретто зробилося трохи більше, однак згадувана руда голландська квочка так і не відходила від Респондентового тіла, ніби прилипла до нього. Забігаючи наперед, повідомлю, що так вона об нього й терлася до самого Ка’д’Оро.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
плоди що закотились ще жовтими боками мерехтять ще буйні роси невичахле ще тіло із золота свого проміння будить плоди що закотились… це ж ми у затінках де тлін де оси сплять облич блакитний віск і дух глибин серед хлібин де кожна друга з глини вино між золотих плодів і дим і спогади про молодість минулу… 20 побіля мрії—мрія мов півники весняні в каретах холоду бузкових… а ви проспали і з того заробили на життя… струмком поволі проти течії в’язі розчервонівшись пропливають мигтять в них зорі золоті кармінові уста горять… а ви проспали і з того заробили на життя… що є життя що в ньому треба спати в прочинені двері я глянув: мрець біля мерця лежать… значення обрію змінене сніг у блакитних легенях спішно перебирається трутовиків череда треться солома об сонце згірк холодок за криницею з маком шепочеться світ сивий з хмариною кіт над золотою засідкою… зітхаючи в рурки світло згусає… поодинокі мокрі голоси з налиплим блакитним пір’ям солодкі сливи над прірвою постаріла руда буря в дуплі яблуні зітхаючи я наливаю чарку і не п’ю і світло з лампи плаває в чарці… 22 на заході в центрі жару чорна груша зрушує золоту хмару на стільці синьої плями загублений пояс блакитної дами… в дворі сто різних квітів поміж вогню доріжка Михайло з погреба виносить іскристе молоде вино простори п’ють і ми п’ємо цвіркун простори і вино заслухана тиша руда чебрець в голові гуде …а пам’ятаєш той бузок? як пахнув той бузок літ позолота… хай син полів у металевій норі над океаном не забуде про меандр хай він звільниться від браслетів тримаючи на нитці пісню польового коника що літає і світиться в душах срібла і давність темряви охороняє хай не забуде син полів зеленої прохолоди м’ятних сутінків хай принесуть йому увечері червоних рибин хай принесуть синіх коренів хай принесуть зеленого діда хай на корі заусміхаються зморшки радості променів і хай на дереві сон як мотиль приляже вже сітка яблук по зав’язку повна хай двері відчиняться щоб не рипіли хай… 24 між дерев спорожнілих зносить листя вода трохи з пляшки ковтну тінь сріблясту побачу я не знаю як правильно: із заходу на схід чи із сходу на захід… тому й гарно мені між дерев над водою… ти посланець не покидай мене мене — себе не покидай… о сьомій ранку витяг сітку: декілька синіх коренів і біла пір’їна… збронзовіли поля до небес мов ікони землі миготять над водою метелик води дух людини в засідці з косою дрізд кричить і у мед порина діамант в сто карат обіцяє поразку…. зацвіла коло хати зірка нахилив важку голову сонях жовті стерні сурмлять і сурмлять торохтить самоцвітами промінь розчахнувсь виноград — червоніє і капає рана…26 в городі кратер пломеніє будяк зацвів і завагався втомився джміль і запечатав вернулася роса із полювання туман-коханець на угорці ставок дріма сльозиться темніє мідь в зіницях… жар лащиться лащиться лащиться блакитне вухо між сливами розгортається у низині казан кипить червоних повен грон шубовснув короп шубу під соснами скидає мох… вони покинули острів щоб повернутися на острів який вони покинули… і доки це триватиме цього питання не існує бо все ще може бути і навіть острів який вони покинули щоб повернутися на острів який вони покинули… ліниво м’яко відкривається вогняне око і хто вдивляється в те око згодом бачить… і відчиня вікно і руку простягає намацує стіну холодну — і враз кричить… але оскільки мертвий не кричить то крику і не чути — щоб повернутися на острів який вони покинули… 28 вікна осіннього саду і незбагненні і урочисті… двері червоні за ними галяви із айстрами… в небі блакитні пливуть шоломи з пір’ям де пензель затримався довше… в світлі озерному скинувся короп первісний… пурпур укрили плями зелені… спалюють мертвих разом з вінками… бджоли прощаються… сяюча радість в тарелях темніє… тверда земля в походах сурми золоті… шуліка спінює блакитну ниву у пурпурі спочилий берег де камінь темряви лежить… про молоді літа розповідать не буду… сьогодні я несу хреста в холодні узбережжя світу — я світла найманець моя мета: свобода замість миру… кругом сніги… папуга в мене на плечі — але кругом сніги… на мурах міст бійниці спорожнілі… лихі часи не для писання книг в бляшанці снігу розтопив попив і далі рушив… З О радісні сльози течуть по обличчю — розповідаю про себе… мандри та полювання звірів стрибки на снігу… мідну показую квітку спів відтворити не можу… і поступово стаю самотнім… місяць виповнює мушлі я пелюстки стуляю — сльози течуть по обличчю… зібралися крила великої квітки… роса заспівала зелену пір’їну… остуду слимак приліпив до скель… у жито сховався затінок зайця… а коник розрісся над полем жариною… у холодку одноденки прозора мить ніхто її не пам’ятає… о велич світу!
— Тютюнник Григорій, “Вир”