1. Викликати в комусь почуття жалю, співчуття, зворушити до сліз.
2. (розм.) Схилити когось до милості, умовити, улеслити, розм’якшивши серце проханнями або скаргами.
розжалобити
Буква
Приклади:
Приклад 1:
Чи то для того, щоб розжалобити Наливайка, чи то для того, щоб не так було жаль себе, голота заходилася один перед одним ганити та паплюжити своїх коней: — Та хіба це у мене кінь? Воно ж мишеня лякливе!
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”
Приклад 2:
От Наум подумав, бачить, що треба йому розжалобити, щоб тiльки вiн заплакав, то йому й легш буде; от i став до нього говорити… Та вже ж як то жалiбно говорив, що й подумати так не можна, як то вiн йому усе розказував: як його Маруся любила, як за ним убивалася, як занедужала i, вмираючи, що йому наказувала… Василь, сеє слухавши, як заплаче… зарида, як кинеться до неї… припав, цiлував їй руки… I не вимовить нiчого, тiльки: “Марусю… моя Марусенько!” То покинеть її, плаче та вбивається, та вп’ять до неї.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
Моя хоче мене розжалобити! Чуєте, хлопцi?!
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”