1. Який перебуває у стані сильного гніву, люті; дуже сердитий, злий.
2. Який виражає сильний гнів, лють; сповнений обурення, негодуючий.
розлючений
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
— просто на нього збігає по сходах розлючений оскаженілий бугай. Удар його рогів прийшовся в Орфеїв панцер, інакше він неминуче прохромив би його співучі груди, як проколює шило газетний папір.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
— по п’яти хвилинах з‑за рогу вилетiло бiле авто, вихопилась Ронова постать, рвонула на себе дверцята кеба, легенi заповнив вогкий запах лiтньої ночi, а автосалон — Ронiв розлючений клекiт (it’s fifteen minutes drive, man, you just don’t know your business!) — i, вилазячи на свободу, похитуючись на пiдборах (лiвий босонiжок таки розповзався, не тримаючись купи), вона вiдчула мокротний пробульк у трусиках: почалося мiсячне.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
Знаю ж і це, що мій батько, розлючений на якогось негідника, стріляє в нього отими віршами: О qua na luna séminale! О malo utero gestate!
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: прикментик () |