Словник Української Мови
Буква
1. Припиняти шлюбні стосунки між подружжям через офіційну процедуру, робити розлученими.
2. Розділяти, відокремлювати когось або щось від когось, чогось, порушуючи єдність або зв’язок; роз’єднувати.
3. Змушувати розстатися, покидати один одного (про обставини, долю тощо).
Приклад 1:
Д[обродій] Шахматов в своїй праці признає, що слаба діалектична закраска київських пам’яток толкується зовсім природно стрічею в сій старій столиці людей з різних племен і земель, що народність полян не можна розлучати від народності Деревлян, які широкою смугою покривали від півночі й заходу невеликий придніпрянський клинець полян. Але признаючи в полянах плем’я полудневої групи, тим самим позбавляють підстави теорію великоросизму чи середньоросизму сіверян, що, повторяю, являється тільки останком, пережитком теорії великоросизму полян.
— Невідомий автор, “135 Vibrani Statti Mikhailo Grushievs Kii”
Приклад 2:
— Та грiх же брехати i перед ким-небудь, а не тiльки… — Се не буде брехня, i їм треба усе розказати; тiльки як скажеш тепер, а вони, мене не знавши, подумають, що я який-небудь ледащо, що тiльки зводжу тебе з ума, тебе будуть лаяти, мене стануть цуратись i будуть нас розлучати. Потерпи, моя рибонько, хоч через петрiвку; я так наведу, що вони про мене будуть знати i чути що-небудь непогане; тодi пришлю людей, тодi їм усе i розкажеш.
— Самчук Улас, “Марія”