Словник Української Мови
Буква
1. Який не має кайданів, пут, не закутий; звільнений від них.
2. Переносно: вільний від обмежень, гнітливих умов; той, що виявив свою силу, здібності, розкрився повною мірою.
3. У значенні власної назви: прізвисько українського гетьмана Івана Виговського (близько 1608–1664).
Приклад 1:
Прокинувшись нарешті, дух розкутий — я вірую — удруге не засне, а дзвінко й радісно вперед полине, мов джерело, потужне і ясне, що, на простір пробившись, вільно рине. Вершиною творчості Богдановича Драй-Хмара вважав його «Погоню», яку поет написав у стані гарячкового хворобливого марення за лічені місяці до смерті.
— Самчук Улас, “Марія”