Словник Української Мови
Буква
1. Стан сильного невдоволення, досади, втрати самовладання, спричинений неприємними подіями, чиєюсь поведінкою тощо; роздратованість.
2. (У медицині та біології) Реакція організму, тканини або органи на вплив зовнішніх або внутрішніх шкідливих факторів, що проявляється порушенням функцій, запаленням, болем тощо; подразнення.
Приклад 1:
Під час перерви в дирекції п’ємо каву-чай, ведемо розмову — і це за тим самим столом, за яким мене колись виключали з партії, і голоси деякі ті ж самі, тільки от інтонації інші, не кажучи вже про слова… А я не відчуваю ні роздратування, ні зловтіхи — від цього мене завжди рятує природна незлобивість і все те ж загострене чуття гумору. Я рада тому, що можу працювати там, де починався мій творчий шлях, де можу реалізувати себе, де працювали й працюють чимало гідних людей, чий позитивний внесок в українське літературознавство незаперечний.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
— одна велика в’язниця, то звичайно ранiше та лотра мешкала в нiй десь у найдальшiй камерi, виходячи назовнi рiдко, тiльки коли доводилося направду круто й солоно, та й то нiби напоказ: З‑замахали, — говорила крiзь зуби в хвилини роздратування, трусячи головою й сама себе гамуючи їдкою посмiшкою, або ж, травлячи пiслясмак чергової обиди (обид останнiм часом випадало предостатньо! ), з гнiвно виряченими очима переповiдала друзям: Дєвочку на побiгеньках iз мене зробити хочуть — а во!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”