Словник Української Мови
Буква
1. Прислівник, що означає стан після руйнування, розділення на частини або пошкодження цілісності чогось; так, що є розбитим.
2. У переносному значенні — про стан виснаження, втоми, коли фізичні або моральні сили повністю втрачені.
3. У спеціальному контексті (наприклад, військовому, технічному) — може означати стан, коли щось приведено до непрацездатності, знищено або розгромлено (наприклад, про військову частину).
Приклад 1:
Всюди ще лишалися сліди недавньої облоги, один з вітражів Домського собору було розбито, а вулички, що вели до собору, наїжачилися протитанковими шипами… Та я забігла вперед. А якщо повернутися до теми моїх подорожей 60-70-х, хочу підкреслити таку деталь.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
У бiйцi Денисовi розбито носа, а вiн поплямив кров’ю й iнших.
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”