Приклад 1:
Вінниця, 1933 р. ISBN 966-8917-00-6 © «Акта» — макет, видання, 2006 Пам’яті друга — Романа Корогодського — присвячую Моя Книга Споминів складається з трьох органічно взаємопов’язаних частин, з яких вимальовується (принаймні цього хочу) цілісна мемуарна версія життя автора. За специфікою своєї пам’яти я не схильна (а то й нездатна) до докладної епічної оповіді — віддаю перевагу окремим «кадрам», зосередженості на важливих, знакових, стереоскопічно побачених й екзистенційно відчутих епізодах, подіях, постатях, знаю ціну моменту з його «смаком» і «запахом», з його тривалим відлунням у моїй (і не тільки моїй) долі.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Адже ж мої п’ятдесят відсотків вірменської крові і стільки ж — азербайджанської Григорія Гусейнова не завадили нам присвятити себе українській культурі, так само як стовідсоткове єврейство мого побратима Романа Корогодського чи Мойсея Фішбейна, одного з найтонших і найулюбленіших моїх українських поетів. Здатність привабити до себе, «перетравити» в собі — то ознака сильної й самобутньої культури.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 3:
На втіху Федора в нього таки знайшлася запасна пара взуття, хоча він засадничо не тримав зайвого манаття, пам’ятаючи одвічну істину: від кожної зайвої речі в помешканні заводиться лукавий, перетворюючи гостинну людину на скнару й відлюдка), бож Безручко відтоді, як прилучився до категорії бездомників, ані належно не відживлювався, ані не дбав про найконечнішу гігієну (і це колишній аж до педантизму чистун Безручко, що жартував, мовляв, тепер замість геєнни вогненної вірять у гігієну); адже минулого разу Федір привів до себе маячного, викачаного в болоті Безручка, який кілька разів, — Федір уже й не пам’ятав, як часто, непритомнів в Англійському парку, переносячи на ногах крупозне запалення легенів, аж поки його (не інакше як на терміновий знак Провидіння) подибав Федір і мало не силоміць затяг до свого помешкання, викликавши Ярця Турчиновського, аби той дав Безручкові кілька рятівних іньєкцій й проінструктував, як лікувати хворого, бо Федір тоді справді наївся страху, що Безручко вже не прийде до тями, — а пригадавши про ванну для Безручка, Федір похопився, що «Під зеленим розмарином» чекає на нього Марійка, про яку він зовсім забув, оскільки вони домовлялися ще минулого тижня, а за цей час після наглої смерти Романа Онуфрієнка, з котрим Федір ще напередодні у Штарнберзі ловив рибу, спливло стільки води, наче розмова з Марійкою відбулася кілька років тому, коли він ще мріяв, що Марійка погодиться стати йому дружиною, заради якої він ще сьогодні, попри II придуркуватого Андрія (Хіба це чоловік? Цей горе-шалапута, в якому лише Марійка могла угледіти особливі людські якості!)
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
