ревнивець

Приклад 1:
Невольнича муза ~284 вигнані вогненною різкою самостверджувалися правдами і неправдами ÒÐÈ древнє покоління ще з трухлявого каменю осипається і коліна білених хрестів на могилках єдине і триєдине божество повні дзвони на травники містечка падали як зірвані небеса коли я упізнавав янголадхоронителя за плечима молодої матері возрадуйся був ясен початок тривка тривожна середина тепер гряде кінець у світлі мучеництва живосвіте ×ÎÒÈÐÈ рамена справедливості підставлені для ваги наших сліз та хреста рівності порушує ревнивець у душі чого він прагне у який бік звертає затуманену жагу наділи мене міццю йти на всі сторони світу м’якими лугами повітрям птахів зеленою водою штольнями алмазів аби повсюди відчувати на вустах шовк твого подолу непокаляний Тринадцять алогій 285~Ï’ßÒÜ дай мені смутну долоню для радісного благовісту п’ять живих ласок у ласкавім потиску оббігає каблучка палець як ореол вже встелено ложе барвінками і білими вінками з парним і непарним суцвіттям знаком мужчини і жінки хай стане чудо вода обернеться в рожеве вино весіль біле у червець вечори голубих зірок у тьмаву шлюбну ніч зі світилками обручок زÑÒÜ не окреслити святої лінії серця хистким і тьмяним словом як розмитою сльозою зла не поцілити оманною стрілою фрази коли мерещиться слухові хатки віршів розсипаються від одного погляду в’януть метафори пересаджені з горщиків у невластивий ґрунт а на волохатих лапах бестії ціпеніє густий сік три шістки в кокарді поступ звіриного числа як неминучість шість І. Калинець. Невольнича муза ~286 Ñ²Ì архівар сущого і магічних таблиць нерозшифрованих прислів’їв зберігає ревниво тайну вогнистих печатей Апокаліпсису там поза мною темрява тому втискає в тиждень блукаючі світила наказує молитися дням планет і ріст місяця пильнує в утробах жінок освітися вповні без щербу з усіма звуками гами з усіма барвами небесної дуги заново цикл творіння сотворивши в кожному з нас Â²Ñ²Ì у розмитих важких плитах вод у кризі очі риб і стлілі хребти папірусів замерзлі відлуння співів сирен у печерах де не вилазить мох ростуть сталактити із дзвінких зерен теорем що здоймали куполи і мости окрилювали метал пульсували невловимими живчиками в атомах чому ж не хочеш бачити у числі смерті живодив невмирущого Кристалу Тринадцять алогій 287~ÄÅÂ’ßÒÜ прагну у тридев’яте царство де б’ють криниці із живою і мертвою водою за дев’ятьма колонами за дев’ятьма сферами очі божественного мандрівня напіткали ніщо повзти навколішки по росі дев’яти муз щоб хоч одна кинула прихильним оком а тоді навіть вдостоїтись тернової долі у квітчастих долинах і мужньо випити із відчиненими очима коли треба то й цикути наче вино натхнення з перстнем одкровення на кришталевім дні ÄÅÑßÒÜ чому покликав ти у співучі сфери небес якусь невідому планету Антиземля де шукати її орбіту в нічних пустирях крайсвіту яку десяту ноту ставить вона в цупкий вселенський акорд що вклав ти у голову антилюдини якою антикров’ю запалив її безсмертя десятою дорогою оминаю космічні оркестри а як упізнати фальшиве звучання серця коли моє таке недосконале таке глухе хто ж тоді я І. Калинець.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”